Жителі краю – гуцули, бойки, покутяни та лемки – зберегли й продовжують розвивати культурні традиції та обряди. Серед них одне із найяскравіших – покутське весілля.
|
||||||
|
|
|
 |
||||
|
“Сучасний український етнічний одяг” “Українські патріотичні футболки” “Український рок-одяг” Load...
Copyright © 2025 Рідна Мода - All Rights ReservedWordPress · Wordpress Themes · Wordpress Themes |
||||||
Вишивані сорочки від «Рідної моди»® приваблюють своєю сучасністю.
Програма ТСН показала цікавий сюжет про козацький табір на Черкащині. Юні козаки (молодші тільки закінчили перший клас) навчаються всім козацьким премудростям – їздити на конях володіти шаблею та взагалі використовувати для бою все, що потрапить під руку.
Відтворили та набули досвіду будівництва оселі, який передавався від покоління до покоління з глибини віків, учасники трипільської толоки, організованої 8 серпня активним членом Української Громади, заслуженим працівником культури України Зоєю Ружин.
Жителі і гості міста Житомир на цих вихідних отримали можливість побувати на справжньому поліському весіллі, що проходить по давнім традиціям і обрядам. У міському парку культури та відпочинку імені Ю. Гагаріна вже другий рік поспіль проходив етнофестиваль під назвою “Поліське весілля”.
Попри всю вiдмiннiсть вiд решти українцiв, навiть своїх найближчих сусiдiв, гуцули стали своєрідним “оберегом нації”. Образ карпатця символiзує Україну нарiвнi з образом козака з пiвденного степу. Рiзниця лише в тому, що перший живе i дихає на повнi груди, а другий став надбанням iсторiї.
Для пошиття одягу лемки застосовували саморобне льняне та конопляне полотно, а також сукно.
Після одягу рушник є найдавнішим побутовим предметом у хаті. Він відомий корінному населенню нашої країни ще з дохристиянських часів. Довгі полотнища тканини, оздоблені символічними знаками, наші пращури вішали перед входом до житла, пізніше над вікнами, захищаючи себе від різних злих духів, нав’їв, розсіяних, на їхню думку, повсюдно у природі. Отже, перші рушники мали призначення культово-магічне, а не утилітарно-практичне, якого вони набули пізніше, отримавши і назву від слова «руки», які витирали ними.
Степанівська майстриня Тамара Нагорна – вишивальниця професійного рівня. Що мама, бабуся і тітка навчили, а що здобула під час навчання в одному з Чернігівських профтехучилищ. Був час, коли вона вчила вишиванню учениць Степанівського міжшкільного навчально-виробничого комбінату. Зараз бажаючих нема, п’яльця поступилися місцем комп’ютерам.
В Івано-Франківську прізвище члена Національної спілки майстрів народного мистецтва, лауреата обласної премії імені Марійки Підгірянки Ірини Свйонтек відоме багатьом. 36 років тому, коли в Ірини Владиславівни — хірурга за фахом — з’явилося хобі, ніхто й уявити не міг, на що воно зрештою перетвориться.
