Духовний символ України

Одним із яскравих проявів культури народу є його традиційний одяг, який являється необхідною умовою існування людини.

09041803sch Народний костюм відображає приналежність до тієї, чи іншої нації, соціальний стан людини, господарсько-культурну діяльність. Особливістю традиційного народного одягу української нації є його оздоблення вишивкою.

Вишивка – феноменальне явище творчості українського народу, один із най популярніших видів декоративно-прикладного мистецтва, що перетворився з первісного заняття в високохудожнє ремесло.

Вишиванка це духовний символ українців, з яким пов’язана історія, творчі пошуки нашого народу, його перемоги і поразки, сподівання на майбутнє.

Срібна нашивна бляшка із антського скарбу 6-7 ст. н. е. Вважається зображенням людини у вишитій сорочці.

Народні звичаї оздоблювати одежу вишивкою сягяють сивої давнини. Перші згадки про вишивку зустрічаються у давньо-грецьких істориків. Про це свідчать дані архіологічних розкопок. На території, яку займає сучасна Україна, ще в VI столітті нашої ери знайдено срібні бляшки, із зображенням чоловічих фігур, одягнених в сорочки з вишивкою на грудях.

На протязі усього свого розвитку, починаючи із первісних часів, український народ творив і вдосконалював оригінальний стиль, різноманітні техніки, орнамент і колористику. Завдяки копіткій праці народних майстрів, традиції мистецтва вишивання пройшли через віки і збереглися до наших днів.

Людина закодовувала у вишивку свої бажання, сподівання, мрії. Кожна рисочка чи знак не були випадковістю. Вони несли символічне навантаження, адже вишитий узор, окрім декоративної, мав символічну і магічну функції. Знаки-символи у майстерних руках на протязі поколінь перетворювались у візерунки, удосконалювались та доповнювались новими елементами. Створені орнаментальні мотиви пов’язані із символами стародавніх культур. В них, в стилізованій формі відображався навколишній світ, мотиви флори і фауни.

ОРНАМЕНТ – від латинського “прикрашати”, це графічне або живописне зображення, утворене з ритмічно поєднаних геометричних або рослинних елементів. Окрім символічного відображеня уявлень про оточуючий світ, орнамент мав також магічно-захисну функцію.

За мотивами, які зустрічаються у вишивках, орнаменти поділяються на геометричні, рослинні, зооморфні та антропоморфні. ГЕОМЕТРИЧНИЙ орнамент складається із елементів абстрактних форм, кожен із яких має свою давню символіку. Пряма горизонтальна лінія – знак землі; горизонтальна ламана лінія – знак води, нескінченності, вічності; вертикальна хвиляста лінія – знак дощу; трикутник – символізує гори, хрест – символ поєднання сонячної батьківської та вологої материнської енергії. Цей солярний знак в давніх культурах символізував первісні творчі сили, був символом світла та вогню, адже вогонь наші предки добували тертям двох паличок. З прийняттям християнства цей знак став символом розп’яття Христа. Коло – символ сонця. Цей знак в давнину слугував цілою системою оберегів від сил темряви. Вважалося, що силам темряви протистоїть хід Сонця від Сходу до Заходу. Квадрат є символом родючості. Квадрат, поділений на чотири рівні частини з крапками посередні – символ засіяного лану. Та найбільшого застосування із всіх геометричних форм зазнав ромб. Цей знак притаманний вишивкам всієї території Буковини в період XIX-XX століття. Значення простого ромба, як символу жіночого начала, вбереглося до наших днів у незмінному вигляді.

Буковина – Західна частина України. Це слов’янська земля з давніх-давен.Саму назву “Буковина” край дістав від назви букових лісів, які поширені на всій території регіону. Тут жили племена, які з утворенням Київської Русі увійшли до її складу. Більш як три століття буковинський край був складовою частиною Давньоруської держави. З ХІІ до середини ХІV століття Буковина входила до складу Галицько-Волинського князівства. В цей період місцеве слов’янське населення досягло високого рівня економічного і культурного розвитку, зокрема розвитку народних промислів. Далі мова йтиме про буковинську вишивку.

Значну роль у декоруванні традиційного народного одягу та предметів побуту виконував РОСЛИННИЙ орнамент. Це своєрідне перенесення на полотно краси рідної природи. Мотиви рослинного орнаменту відображають стародавні уявлення народу, адже кожен листочок, квіточка, стеблинка несе своє символічне навантаження. Калина, наприклад, є символом невмиручості роду, символом краси. За народним повір’ям Буковинців калина мала три знаки; жаль, кров і чистоту. Жаль – гіркота смутку, кров – невмиручість роду, чистота – незаплямованість дівочої порядності.

Поруч із калиною у вишиванках досить часто зустрічається зображення дубового листя. Дуб, як священне дерево, уособлював Перуна-Бога сонячної енергії, розвитку життя. Дуб і калина – символічне поєднання сили і краси.

Досить часто на буковинських вишиванках зустрічається зображення барвінку. Його тулили до всього, що потребує краси і вічності; новонародженому до свічки – на гарне і довге життя, до весільних свічок – щоб ніколи не зів’яла любов, до весільного калача – щоб до молодят хилилися серця людей, плели вінок із барвінку на смерть – на довгу і вічну пам’ять.

До мотивів рослинного орнаменту відноситься також зображення маку, ружі, чорнобривців, хмелю, терену, дзвоників, гарбузового листя.

ЗООМОРФНИЙ орнамент являє собою зображення стилізованих птахів (потяг) – символу людської душі, символу сім’ї, кохання, вірності. Так зозуля, ластівка, соловейко – передвісники радості, доброї вістки, початку весни. Зозулю і солов’я вишивали на дівочих рушниках не парно, бо “соловей щебече – собі пару кличе”. Голубів, як символ подружної пари, завжди вишивали попарно, один до одного і голівками. Зображення півня є символом зорі, символом сходу сонця. А зображення синиці асоціювалося з вирощуванням коноплі, з полотном, з усією рукодільною роботою, пов’язаною з нитками.

АНТРОПОМОРФНИЙ орнаметіт являє собою зображення берегинь-духів добра, у вигляді сильно стилізованих жіночих фігур в одязі трикутної форми з піднятими до неба або опущеними до землі руками, та головою у формі круга, квадрата чи ромба. Руки, піднесені до неба – джерела сонця і дощу, тепла і вологи – для літніх молитов про урожай.

Берегиня символізує Богиню Землі, матір природи, що створює гармонію життя.

Одним із давніших в українському орнаментальному мистецтві є зображення архаїчних мотивів Дерева Життя у вигляді вазона в горщику. Дослідники вбачають відгомін первісного культу “СВІТОВОГО ДЕРЕВА”, симетрія якого означала встановлення зв’язків між частинами світу і притіненням хаосу.

Дерево Життя – це універсальна модель Всесвіту з присутнім філософським розумінням минулого, сучасного і майбутньою. Нижня частина дерева – його основа, коріння-першооснова і початок світу, підземне життя. Середня частина – стовбур, гілки, листя – земне життя людини і всього сущого. Верхня частина – гілки, квіти, листя – сфера богів, райське життя. На всіх трьох частинах Дерева Життя розміщували птахів, причому у верхній частині – сфері райського життя – птахи – зображувались фантастичними.

Як засіб емоційного впливу, важливу роль у вишивці відігравав колорит. Кольорове вирішення для кожного регіону України мало свої особливості. Взагалі орнаментація поділяється на монохромну, двоколірну та поліхромну. Монохромія – вишивка нитками одного кольору. Поліхромна орнаментація має: чорно-червону основу з вкрапленням ниток інших кольорів, як додаткових.

Для вишивки Північної Буковини характерна різноманітність геометричних та рослинних візерунків, багатство кольорових поєднань розмаїття композицій. Монохромні вишивки (чорні, червоні, білі ) в цьому регіоні збереглися до початку XX століття в буденному та поховальному одязі. З часом у колориті вишивки монохромія витісняється поліхромією з використанням цілої гами кольорів.

В кольоровій гамі поліхромної вишивки гірських районів Буковини домінує поєднання червоного, жовтого, коричневого, чорного та синього кольорів. На території Верхнього Буковинського Попруття – жовтого, чорного, червоного, зеленого, синього. Нижнього Буковинського Попруття-червоного, синього, жовтого. В зоні Прикарпатської Буковини домінує поєднання голубого, жовтого, фіолетового та бордового кольорів. В зоні буковинського Поділля – червоною, чорного, зеленого, фіолетового кольорів.

До підбору кольорів майстрині відносились дуже старанно, адже кожен колір має свою символіку.

Оранжевий, червоний, жовтий – колір сонця (щоб сонце не заходило із людської долі). Синій – колір води та неба (нехай буде як з роси, так із води). Коричневий – колір пекла (щоб життєва дорого до вогню пекельного не довела). Фіолетовий – від зірок (щоб щасливою була зірка, яка народжується і помирає разом із людиною). Зелений – від землі (щоб багатим був на все земне та добре).

Орнаментальні елементи вишивок Північної Буковини могли мати приблизно одинакові форми, та завдяки використанню різноманітної кольорової гами, вони набували неповторного вигляду. В цьому і полягає їхня висока художня цінність.

Однією із особливих сторінок буковинської вишивки є вишивка бісером. Цей вид декоративного матеріалу виник понад 4 тис. років тому. Початок його виробництва співпадає з початком виробництва скла в Стародавньому Єгипті. На території України бісер у вишивці почали використовувати в середині ХIХ століття для оздоблення окремих елементів на тлі вишивок, виконаних нитками. Буковина (Кіцманський, Заставнівський та Глибоцький райони) стала регіоном поширення суцільної вишивки бісером. Завдяки його використанню, буковинські сорочки набувають яскраво-святкового вигляду. Сучасні буковинські сорочки мають ще одну регіональну особливість. Кінці рукавів та подолів обов’язково прикрашаються широкими смугами мережок – “цирок”. “Цирка” – це ажурна мережка складного рослинного орнаменту, виконана білим шовком. Відблиск білосніжного шовку в контрасті із барвистою бісерною вишивкою надає сорочці неповторного вигляду. Це є золота сторінка буковинської вишивки, яка не має аналогів.

Унікальним явищем буковинської вишивки є цирковані сорочки – сорочки повністю оздоблені вище згаданою технікою мережування. На привеликий жаль, із-за складності виконання, ця техніка повільно відмирає. Старші майстрині відходять у вічність, а молодь досконало не оволоділа цією технікою.

Загалом техніка шиття “білим по білому” – давня загально-слов’янська традиція, яка пов’язана з ідеалами чистоти, краси, вправності жіночих рук, вірою в добре, чисте життя.

Настасія Марусик-Жмендак