Через розквіт у передвоєнні часи і занепад у 1950-1960-ті до відродження у 1970-х пройшла традиційна вишивка у Тернополі.
Якщо спершу вишиванки не були товаром – їх робили самотужки у сім’ях міщан, то вже у 1970-ті вони з’явилися в сувенірних магазинах міста.
- Вишиванки були популярними до війни. Робили навіть оголошення про знижки для тих, хто прийде на певні події у вишиванках чи у “народній ноші”, тобто у народному одязі, – розповідає краєзнавець Любомира Бойцун.
Вишиванки наших бабусь і дідусів
Не стали винятком і повоєнні роки. У сімейних архівах тернополян є фото другої половини 1940-х, де люди – у вишиванках. Причому залюбки одягали національний стрій і приїжджі з Великої, тобто Центральої і Східної, України. Приклад – світлина Катерини Перепелюк із 1948 р.
- Моя мама – уродженка межі Полтавської та Чернігівської областей. У 1924 році вона закінчила Прилуцьке педучилище й отримала направлення на Тернопілля. Почала вчителювати у Богатківцях, – розповідає син жінки Борис Перепелюк.
Дідусі та бабусі тернополян одягали вишиванки переважно з нагоди свят та урочистостей, як-от веслілля.
У великому попиті – синьо-жовте
Вишиванки у Тернополі мали особливості у порівнянні з іншими районами теперішньої області.
- Для наших країв характерні геометричний уклад орнаментики, різнокольорова гама, дрібновізерункова композиція, а не монументальна, – розповідає старший науковий працівник обласного краєзнавчого музею Марія Бучик. – У нас намагалися робити ніби дрібну мозаїку. У техніці переважав хрестик, а не, приміром, крученка, як у Борщівському районі.
Якщо говорити про кольори, то на старих тернопільських вишивках переважно мали бути бордовий, вишневий, зелений, жовтий, вкраплення синього, продовджує вона. Для основи тернопільські майстрині брали чорний колір.
- З нього починали вишивати, – говорить пані Бучик. – У 1930-ті роки у нас була характерною сполука синього із жовтим – національних кольорів. Думаю, що це є свідченням національної свідомості наших людей.
За стилем вишивання, орнаментами та кольорами Тернопіль – частина Західного Поділля, пояснює працівник музею.
- Подібні традиції у вишивці мають Тернопільський, Козівський, частина Бережанського, Підволочиський, Теребовлянський і частина Збаразького районів. Це Західне або ж Галицьке Поділля, – каже вона. – Але сюди не входять Борщівщина і Наддністрянщина.
Але це не означало, що у вказаних районах вишивали тільки однаково.
- Наприклад, я ніде більше не зустрічала такого цікавого поєднання кольорів як у Бережанському районі – рожевого і синього, – каже Марія Бучик. – Також у Бучачі, на сорочках вишивали тільки верх рукавів, а у нас орнамент розподілений на них більш рівномірно.
Для волинської частини Тернопілля натомість характерне поєднання чорного з червоним.
Війна для вишивки – темна смуга
Менше вишивати тернопільські майстрині почали після приходу совітів в часи німецької окупації.
- Війна наклала у вишивці дуже сумну смугу. Адже не було ані можливості, ані бажання вишивати. Після неї вишивка взагалі втратила свою ідентичність, – продовжує пані Бучик. – У 1950-х почали вишивати картинки на стіни, всілякі лебеді-дамочки-собачки. Ми ніби відвернулися на 1950-1960-ті роки від своєї традиційної вишивки 1920-1930-х років, яка була надзвичайно багата, соковита і барвиста.
Відродження вишивки почалося наприкінці 1960-х – люди повернулися до давніх традицій. І в Тернополі у тому числі.
- Відійшли від воєнних переживань, свідомість почала зростати. Зрештою, надзвичайно приємно, що вишивка тепер знову популярна і навіть випускні сукні нею прикрашають, – підсумовує тернополянка.
До речі, Любомира Бойцун пригадує, де ще в радянські часи можна було купити вишиті речі.
- Це почалося з 1970-х років. Магазини з вишивками були там, де потім діяв “Каштан” (на куті вул. Замкової та майдану Волі – прим. ред.), і в ЦУМІ, – говорить краєзнавець. – Щодо цін, то вони, як і тепер, залежали від складності виконаної роботи.
Радянська влада, за словами пані Бойцун, за носіння вишиванок не карала.
- Дивилися на це скоса, але причепитись не могли, – каже вона.
Зрештою, вишиванки носив і голова партії Микита Хрущов.
© Володимир МОРОЗ
Джерело: |
“20 хвилин” |
